Природний календар не дуже дбає про той «гак» до 365 днів, зате з надзвичайною увагою фіксує чотири кардинальні моменти року – зимовий та літній сонцевороти, весняне та осіннє рівнодення. Надзвичайна увага дає себе знати не в точності, а в обряді. Українці не просто відзначали ці астрономічні моменти, а урочисто обряджали їх. До кардинальних астрономічних ситуацій прив’язувалися кардинальні зміни в свідомості й діяльності людини; ці зміни були необхідні практично, життєво важливі, а тому й шанувалися аж до обожнення, до культу. Хоч як захоплює нас магічна, культова, ритуальна частина чотирьох головних свят Кола Сварожого, треба пам’ятати, що вона виникла й підтримується саме завдяки практичному значенню відповідних природних перемін у житті кожної людини й спільноти.

Сама назва календаря – Коло Свароже – говорить про найвищу, найграндіознішу, божественну форму (час), яка огортає, вбирає в себе все реальне Буття. Коло Свароже – це не наш сучасний штучний календар на папірці чи в електронному годиннику; це немислимо величезне й складне Коло Всесвіту, викуване колись самим Сварогом, батьком Богів, ковалем і Богом неба, та й пущене в вічний рух. І Земля, й люди, й кожна істота, й кожна пилинка беруть участь у тому русі, в безконечному кривому танці життя й смерті. Але ми зовсім не жалюгідні крихітні створіння, що випадково завелися в тому Колі, як блохи в кожусі! Це ми наповнюємо його життям, працею, піснями, це ми допомагаємо йому рухатись, невпинно обертатися й повертатися, і то не куди-небудь, а до нас, до людей. Це нам довірено доглядати Матір-Землю, а як виросте й набереться сили та мудрості рід людський – то доглядати й увесь Світ, весь грандіозний механізм Кола Сварожого…

Коло Свароже в найпростішому уявленні – це 12 Богів, його дітей-сварожичів, кожен з яких щороку буває головним протягом одного місяця: Лада (березень), Ярило (квітень), Дажбог (травень), Купало (червень), Перун (липень), Спас (серпень), Світовид (вересень), Мокоша (жовтень), Доля (листопад), Род (грудень), Дана (січень), Велес (лютий). Поділ річного циклу на дванадцять частин був, очевидно, продиктований іншими причинами – не небесними, а земними: для землероба кожен місяць приносив відчутну переміну, більш-менш стабільну на всі часи, і це було важливим орієнтиром у межах сонячного циклу.

Весна – то батько й мати, що посієш, те й будеш мати.

Пізня весна віщує гарне літо.

Багато березового соку – літо буде дощове.

Від березневих дощів земля квітне.

Червоний місяць у березні ознака того, що незабаром похолодає, але ненадовго.

Березневе посилення вітру віщує потепління та дощ.

Коли в березні на видолинках лежить сніг – добре уродиться садовина та городина. Навесні, коли починає співати вівсянка, це є ознакою того, що скоро потепліє. Тому 1 березня пекли пироги із вівсяного борошна, аби швидше прийшло тепло.

Багато березового соку – літо буде дощове.

Від березневих дощів земля квітне.

Любка осіння

Своєрідна українська орхідея. Коренева система складається з двох бульбочок, одна з яких сьогорічна – біла, а друга – минулорічна – бура. Біла оберігає від усяких негараздів, лікує від болячок (коли навхрест провести по них бульбою) а варто бурою торкнутися свого ворога як він захворіє. Здавна коріння любки використовували як оберіг. Її носили при собі козаки. Вірили, що кожен характерник мусить мати при собі обидві бульбочки любки осінньої, аби легко розправлятися з ворогами та мати можливість за потреби зцілити себе.

Побачив граків – зиму проводжай, весну зустрічай.

Коли на річках скресав лід і чачки вільно почувалися на воді, то дівчата ходили кликати гоголя. Ранком, йдучи по воду, вони пдходили до очерету і приказували:

Ой, виплинь, виплинь, гоголю,
Винеси літо з собою,
Винеси літо, літечко,
Зеленеє житечко,
Хрещатенький барвіночок,
Запашний васильочок!
Коли після цих слів з очерету гоголь таки випливав, це всвідчило, що задумане дівчиною (як правило, близьке заміжжя) збудеться і, крім того, швидко потепліє

Леля – бога весни, кохання, продовження роду.

Хмари плинуть швидко та високо – до гарної погоди

Цього дня прилітають лелеки.

Лелеки

Пелазги та древні вірмени вважали лелеку своїм тотемом.

Лелеки у словянській традиції Пов’язані із Лелем – божеством весни та дітонародження. Мабуть тому і в наш часто дорослі часто, пояснюючи дітям їх появу, говорять «Приніс лелека». Подібна інтерпретація образу лелеки була і в древніх греків, оскільки він там був присвячений Гері – покровительці немовлят та годуючих матерів, а німецька його назва перекладається як «колодязь дітей», що теж свідчить про зв'язок лелеки і дітей. Коли вперше побачиш в небі зграю, потрібно привітати їх, називаючи веселиками, тоді цілий рік будеш веселитися. ДО них також зверталися із проханням про продовження роду: «Бузьку, бузьку, принеси Маруську!» , відомі також замовляння до бузьків, аби не боліла спина протягом весняно-літніх робіт на полі та в городі.

Багато соку тече з беріз – літо буде дощовим.

Ще у до українські часи на значній території східної