Найперші прикраси предки українців збирали з ягід горобини, кісточок, горіхів, насіння та інших рослинних матеріалів. Пізніше майстри стали виготовляти багаторядні буси з глини (Трипільська культура), коралів, бурштину, річкових перлів.

Намисто   Коралі  Дукач    Бісер    Гердан    Хрести   Вінок

З розвитком ремесел на Русі з IX-X століття широко поширюються намиста з монеток і з підвісками різної форми (круглі, овальні, х рестовидні). Саме вони входять у вжиток по всій Русі й міцно посідають позиції в гардеробі як княгинь, так і міщанок. Ці намиста сьогодні надихають дизайнерів, рукодільниць на створення нових прикрас.

Прикраси у заможних жінок були дуже дорогими і розкішними. Крім одягових прикрас — ґудзиків, мережив, шнурів, вишивки, у жінок були поширені накладні прикраси: пояси, намисто, сережки, персні, браслети, розмаїті канаки (шнурок з перл або дорогоцінного каміння), фаворки (кольорові стрічки) , розкішні коміри із перлів.

Намисто:

Намисто (буси) - найстарша й найпоширеніша з жіночих нашийних прикрас на всій території України. Н. було різним як за матеріалом, кольором, формою, так і за способами носіння. Раніше складалося із скойок, гарних рослинних плодів, зерен, кісточок овочів, які згодом заступили намистинки з каменю, металу чи скла. Найбільше цінувалося н. з дорогих природних матеріалів - коралів (див. коралі), бурштину, перлів, гранатів, скла, смальти. Дорого цінувалося гуцульське н. з венеціанського різнокольорового скла з вкрапленнями іншого кольору або золота, яке завозилося з Італії.

Дівчина зі Львова у святковому вбранні та прикрасах. Фото 1880 р.

Зразки українського намиста

На Лівобережній Наддніпрянщині було поширене  зі "щирого" бурштину, що добувався в околицях Києва. Вважалося, що це принесе здоров'я і щастя. Частіше носили одну довгу й масивну низку бурштину в сполученні з кораловим намистом. Штучне н. називали дурним, дутим, несправедливим. Н. з доброго натурального каміння на початку 20-го століття вийшло із селянського ужитку. Його замінило скляне (не дуте) намисто фабричного виробу ("пацьорки"), що поширилося в Україні з середини 19-го століття. Воно було білого, блакитного, зеленого, жовтого, червоного, вишневого, чорного кольорів. Іноді на одну нитку нанизували різнокольорові намистини. Намистини різного кольору також нашивалися на колан. На Лівобережжі, срібні намистини (рифи, пугвиці) додавалися до разка коралів. Дрібне шкляне намисто використовувалося для силяння ґерданів на західній Україні.

Різні види українського намиста

Намисто, коралі та хрести

Намисто з венеційського скла та бурштину

Намисто (буси) з кольорового скла

 Багато народів світу вважають, що намисто має магічні властивості (зокрема воно оберігає від застуди, а розрив нитки провіщує господині нещастя). Ближче до 40 років жінки часто відмовлялись від носіння намиста. Жінки похилого віку якщо й носили намисто, то у незначній кількості й темного кольору.

Дукач:

Дукач (личман, ягнус) - традиційна деталь жіночого костюма на Україні, жіноча прикраса у вигляді великої медалеподобной монети з металевим бантом, прикрашеним камінцями. Для дукачі використовувалися австрійські дукати Марії Терезії, російські рублі та місцеві малоросійські вироби з різноманітними зображеннями.

Від назви монет такі коралі називалися дукач. На Буковині така срібна монета звалася салба. За традицією, хрещений батько дарував дукач своїй хрещениці, коли їй виповнювався 1 рік, і та мала зберігати подарунок, надіваючи його переважно у свята. В східних українських землях на дукачі також нанизували великого металевого банта, прикрашеного емаллю або каменями. На Лівобережжі між коралями нанизували срібні намистини (рифи, пугвиці). Разом із ланцюжком та хрестиком рифи композиційно врівноважували великі металеві дукачі. У західних областях України срібні монети часом замінювали однією чи декількома металевими або фініфтевими іконками чи хрестиками.

Дукач був дуже модний за часів Російської імперії

Дукачі носили на Лівобережжі: у Чернігівській, Полтавській губерніях і на Слобожанщині. На Полтавщині дукачі мали з обох сторін зображення релігійного змісту, такі дукачі дарували на весіллі. Інші дукачі могли мати портретні зображення, здебільшого імператриць Єлизавети та Катерини Великої. При цьому традиції носити намисто з дукатів і один медалеподобний дукачі не виключали один одного.

Ще один варіант Дукача

У XIX - початку XX століття дукачем називали дуже різні за матеріальною та художньої цінності жіночі прикраси - від грубого, але старанно виготовленого до фабричної штампованої бляшки. Відповідно, в одних місцевостях України на початку XX століття дукачі залишався святковим прикрасою, а в інших його носили щодня і дорослі і діти. "

Сучасний дукач

 Дукачем у 19-на початку 20-го століття називали дуже різні за матеріальною та художньою цінністю жіночі прикраси - від грубого, але старанно виготовленого до фабричної штампованої бляшки. Відповідно, в одних місцевостях України на початку 20 ст. дукач лишався святковою прикрасою, а в інших його носили щодня і дорослі, й діти.