Коралі:

 

 Коралі  - намисто із привозних коралових намистинок у вигляді циліндриків, або барилець, нанизаних на нитку. Кількість ниток у к. може бути від 1 до більш ніж 25. Кожна нитка зветься разок. Червоні коралі є традиційним елементом національного одягу українців. В історичні часи вони набули найширшого розповсюдження в українських землях, хоча і залишалися молодоступними для біднішого населення, тому кількість ниток намиста і розмір намистин часто були показником достатку сім'ї. Найбільш престижним вважалося мати 24-25 ниток, з великими намистинами. Дорогі червоні коралі оброблялися у вигляді овалів, чи барилець. Більш дешеві коралі були невеликі, нарізані у формі маленьких циліндриків (колюче намисто).

Часто, особливо у Карпатах, серед намистин коралів нанизували срібні, або й золоті монети з напаяним вушком для силяння (австрійські дукати або російські рублі).

Сучасні коралі

 

 Дорогі червоні коралі оброблялися у вигляді овалів, чи барилець. Більш дешеві коралі були невеликі, нарізані у формі маленьких циліндриків (колюче намисто). Часто, особливо у Карпатах, серед намистин коралів нанизували срібні, або й золоті монети з напаяним вушком для силяння (австрійські дукати або російські рублі). Від назви монет такі коралі називалися дукач. На Буковині така срібна монета звалася салба. За традицією, хрещений батько дарував дукач своїй хрещениці, коли їй виповнювався 1 рік, і та мала зберігати подарунок, надіваючи його переважно у свята. В східних українських землях на дукачі також нанизували великого металевого банта, прикрашеного емаллю або каменями.

Коралі з перламутром ,бісером і деревом	Коралі чорні, дерев'яні

 

На Лівобережжі між коралями нанизували срібні намистини (рифи, пугвиці). Разом із ланцюжком та хрестиком рифи композиційно врівноважували великі металеві дукачі. У західних областях України срібні монети часом замінювали однією чи декількома металевими або фініфтевими іконками чи хрестиками.

Жінки модниці, кінця 19ст.

З розвитком ремесел на Русі з IX-X століття широко поширюються намиста з монеток і з підвісками різної форми (круглі, овальні, х рестовидні). Саме вони входять у вжиток по всій Русі й міцно посідають позиції в гардеробі як княгинь, так і міщанок. Ці намиста сьогодні надихають дизайнерів, рукодільниць на створення нових прикрас.

Прикраси у заможних жінок були дуже дорогими і розкішними. Крім одягових прикрас — ґудзиків, мережив, шнурів, вишивки, у жінок були поширені накладні прикраси: пояси, намисто, сережки, персні, браслети, розмаїті канаки (шнурок з перл або дорогоцінного каміння), фаворки (кольорові стрічки) , розкішні коміри із перлів.

Намисто:

Намисто (буси) - найстарша й найпоширеніша з жіночих нашийних прикрас на всій території України. Н. було різним як за матеріалом, кольором, формою, так і за способами носіння. Раніше складалося із скойок, гарних рослинних плодів, зерен, кісточок овочів, які згодом заступили намистинки з каменю, металу чи скла. Найбільше цінувалося н. з дорогих природних матеріалів - коралів (див. коралі), бурштину, перлів, гранатів, скла, смальти. Дорого цінувалося гуцульське н. з венеціанського різнокольорового скла з вкрапленнями іншого кольору або золота, яке завозилося з Італії.

Дівчина зі Львова у святковому вбранні та прикрасах. Фото 1880 р.

Зразки українського намиста

 

 

На Лівобережній Наддніпрянщині було поширене  зі "щирого" бурштину, що добувався в околицях Києва.  Вважалося, що це принесе здоров'я і щастя. Частіше носили одну довгу й масивну низку бурштину в сполученні з кораловим намистом. Штучне н. називали дурним, дутим, несправедливим. Н. з доброго натурального каміння на початку 20-го століття вийшло із селянського ужитку. Його замінило скляне (не дуте) намисто фабричного виробу ("пацьорки"), що поширилося в Україні з середини 19-го століття. Воно було білого, блакитного, зеленого, жовтого, червоного, вишневого, чорного кольорів. Іноді на одну нитку нанизували різнокольорові намистини. Намистини різного кольору також нашивалися на колан. На Лівобережжі, срібні намистини (рифи, пугвиці) додавалися до разка коралів. Дрібне шкляне намисто використовувалося для силяння ґерданів на західній Україні.

 

 

Різні види українського намиста

 

Намисто, коралі та хрести

 

Намисто з венеційського скла та бурштину

 

Намисто (буси) з кольорового скла

 Багато народів світу вважають, що намисто має магічні властивості (зокрема воно оберігає від застуди, а розрив нитки провіщує господині нещастя). Ближче до 40 років жінки часто відмовлялись від носіння намиста. Жінки похилого віку якщо й носили намисто, то у незначній кількості й темного кольору.

Дукач:

 

Дукач (личман, ягнус) - традиційна деталь жіночого костюма на Україні, жіноча прикраса у вигляді великої медалеподобной монети з металевим бантом, прикрашеним камінцями. Для дукачі використовувалися австрійські дукати Марії Терезії, російські рублі та місцеві малоросійські вироби з різноманітними зображеннями.

Від назви монет такі коралі називалися дукач. На Буковині така срібна монета звалася салба.За традицією, хрещений батько дарував дукач своїй хрещениці, коли їй виповнювався 1 рік, і та мала зберігати подарунок, надіваючи його переважно у свята. В східних українських землях на дукачі також нанизували великого металевого банта, прикрашеного емаллю або каменями. На Лівобережжі між коралями нанизували срібні намистини (рифи, пугвиці). Разом із ланцюжком та хрестиком рифи композиційно врівноважували великі металеві дукачі. У західних областях України срібні монети часом замінювали однією чи декількома металевими або фініфтевими іконками чи хрестиками.

Дукач був дуже модний за часів Російської імперії

 

Дукачі носили на Лівобережжі: у Чернігівській, Полтавській губерніях і на Слобожанщині. На Полтавщині дукачі мали з обох сторін зображення релігійного змісту, такі дукачі дарували на весіллі. Інші дукачі могли мати портретні зображення, здебільшого імператриць Єлизавети та Катерини Великої. При цьому традиції носити намисто з дукатів і один медалеподобний дукачі не виключали один одного.

 

Ще один варіант Дукача

 

У XIX - початку XX століття дукачем називали дуже різні за матеріальною та художньої цінності жіночі прикраси - від грубого, але старанно виготовленого до фабричної штампованої бляшки. Відповідно, в одних місцевостях України на початку XX століття дукачі залишався святковим прикрасою, а в інших його носили щодня і дорослі і діти. "

 

Сучасний дукач

 

 Дукачем у 19-на початку 20-го століття називали дуже різні за матеріальною та художньою цінністю жіночі прикраси - від грубого, але старанно виготовленого до фабричної штампованої бляшки. Відповідно, в одних місцевостях України на початку 20 ст. дукач лишався святковою прикрасою, а в інших його носили щодня і дорослі, й діти.

Бісер:

 Художні вироби з бісеру відомі в побуті багатьох народів світу. Найвагомішою ділянкою творчості майстрів з цього виду мистецтва є виготовлення прикрас. Популярність бісеру відчутна в українській народній культурі XIX століття. Збережені в музейних колекціях, бісерні оздоби з цієї доби засвідчують уже сформований високий ступінь розвитку технології, а орнамент та колорит цих творів відображає місцеві мистецькі особливості. На початок XX ст. прикраси з бісеру стають важливою складовою народного вбрання західних областей України, а також окремих сіл Східного Полісся та Середнього Подніпров’я.

 

Прикраси з бісеру

 

 В ансамблі одягу вони виконують декоративну й оберегову функції і разом з тим виступають промовистою ознакою віку та суспільного становища особи.

Народні художні вироби з бісеру XIX – першої половини xx ст. відзначаються традиційністю технологічних засад та високим художнім рівнем. З огляду на багатство регіональних особливостей та яскраві декоративні якості бісерних виробів українців, народні прикраси з бісеру становлять вагоме мистецьке явище, що має перспективу розвитку.

 

Бісер

 

Сучасний одяг - прикрашений бісером - читати більше про сучасний одяг в українському стилі

ердани:

 

Гердан - прикраса з бісеру шиї у вигляді вузької смуги, з різнокольорових намистин, бісеру ланцюжок або волосся фонд які створюють яскраві геометричні, а іноді і рослинним орнаментом. Іноді Львів Гердан схоже широким коміром кольору, який охоплює всі грудей. Орнамент і кольору, як правило, виконувати вишивку на сорочці певній галузі.

 Часто Гердан має форму петлі з ажурних смуг різної ширини, яка одягається на голову на шию, пов’язані в передній частині медальйона прикрашена груди. На сході України ця прикраса була невідома, траплялась на Поділлі та Волині, а в Галичині була надзвичайно поширена. Ймовірно, силянка прийшла до Галичини з Угорщини. Подібні до ґерданів вироби, що називаються маржеле (margele) також поширені у румунській частині Буковини.

 

Варіанти гердан

 

Гердани

 

Гердан з медальйоном на сучасній жінці

Хрести:

 Хрест є полісемантичним символом. Але в першу чергу, це знак нашого тримірного Всесвіту, життя. Він зображає Трійцю з підкресленням значимості синівської енергії (третьої сили) – Любові. Це зроблено шляхом поєднання символу чоловічої енергії – вогню (зображуваної у віруваннях всіх народів вертикальною площиною або вертикальним стовпом) з символом вологої жіночої енергії (зображуваної горизонтальною площиною), при якому обидва батьківські символи немов би зникають, зливаючись в один знак хреста – символ тримірного простору, любові, дитяти. Це знак найпершої триєдності: мінус, плюс, єдність: мати, батько, дитя.

 

 

Хрести як прикраси

 

Варіанти застосування хрестів

 

Хрест в язичницькому стилі

 

Хрест з намистом

 

Хрест

 

Цікаво:

 

 Надбанні хрести Українських церков ХVII-XVIII вв.